Місія порятунку
Волонтери, члени організації з порятунку свійських тварин в Австралії, знайшли заблудлу вівцю. Через брудну вовну (яка важила понад 75 фунтів) їй було складно рухатись. Рятівники припустили, що овечка блукала в чагарниках щонайменше п’ять років. Волонтери зістригли її важку вовну. Звільнившись від свого тягара, вівця, яку прозвали Баарек, поїла. Її ноги зміцнилися. І вона стала почуватися більш впевнено, перебуваючи поряд з іншими тваринами в притулку.
Сила Божого Слова
У переддень Різдва 1968 року астронавти космічного корабля “ Аполлон -8” Френк Борман, Джім Ловелл і Білл Андерс стали першими людьми, які досягли орбіти Місяця. Облетівши навколо планети десять разів, вони переслали в центр управління серію знімків Місяця й Землі. А під час прямого ефіру вони по черзі читали перший розділ книги Буття. Згодом під час святкування свого сорокаліття Борман сказав: “Нам повідомили, що в переддень Різдва в нас буде найбільша аудиторія за всю історію. Єдиним дорученням від NASA було зробити щось відповідне”. Біблійні вірші, прочитані астронавтами, навіть сьогодні сіють зерна істини в серцях людей, які слухають той історичний запис.
Взаємне підбадьорення
Після чергового тижня виснажливих проблем зі здоров’ям я впала на диван. Мені не хотілося ні про що думати. Не хотілося ні з ким говорити. Я навіть не могла молитися. Зневіра та сумніви важким тягарем лежали на душі. Я ввімкнула телевізор і почала дивитися рекламу, де дівчинка говорила молодшому братику: “Ти чемпіон!” Вона намагалася підбадьорити його. Чим більше вона говорила, тим ширшою ставала посмішка малюка. І моя також.
Вічна надія
У чотирирічного Соломона лікарі діагностували прогресуючу м’язову дистрофію Дюшена. Роком пізніше лікарі обговорили з родиною необхідність використання інвалідного візка. Однак Соломон протестував і не хотів користуватися інвалідним візком. Родина і друзі молилися за нього і зібрали кошти, аби придбати професійно навчену службову собаку, яка б допомагала Соломону якнайдовше перебувати без інвалідного візка. “Хвости для життя”, організація, яка тренувала мою службову собаку Келлі, зараз готує Ваффлса для допомоги Соломону.
Разом краще
Мері, хоч і працювала та самостійно виховувала дітей, рідко пропускала церковні богослужіння та групу з вивчення Біблії. Щотижня вона їхала на автобусі в церкву разом зі своїми п’ятьма дітьми і допомагала там прибирати.
Причини для радості
Коли місіс Гленда ввійшла до церковної зали, її радісний настрій наповнив усе приміщення. Ця жінка щойно відновилась після складної медичної процедури. Коли вона підійшла до мене для нашого звичного привітання після богослужіння, я подякувала Богу за весь той час, що вона плакала зі мною, лагідно виправляла мене і підбадьорювала. Вона навіть просила в мене вибачення, якщо їй здавалося, що образила мої почуття. У яких би обставинах я не перебувала, вона завжди закликає мене чесно ділитися з нею всіма моїми хвилюваннями і нагадує, що в нас є багато причин, щоб славити Бога.
Скорботний і вдячний
Після смерті моєї мами до мене підійшла одна пацієнтка, яка лікувалася від раку разом із нею. “Ваша мама була дуже доброю до мене, – промовила вона, ридаючи. – Мені дуже шкода, що вона померла… а я живу”.
Небесне возз’єднання
Складаючи некролог для своєї матері, мені здавалось, що слово “померла” було занадто остаточним, враховуючи мою надію на наше обіцяне возз’єднання в небесах. Отже, я написала: “Її радо обійняв Ісус”. Однак все одно я іноді засмучуюсь, переглядаючи останні родинні фотографії, зроблені вже без моєї матері. Втім нещодавно я дізналась про художника, який створює родинні портрети, додаючи до цих картин тих, кого вже з нами немає. Він їх малює на основі попередніх фотографій. За допомогою свого пензля художник відтворює Божу обітницю небесного возз’єднання. Зі сльозами вдячності я подумала про те, що можу знову побачити поруч із собою усміхнену маму.
Вкорінені в любові
Я прибула до онкологічного центру, де мала доглядати за своєю хворою матір’ю. Залишивши свою родину, я подолала понад 750 миль, аби сюди прибути. Я ще навіть не встигла доторкнутися до свого багажу, як мені свою допомогу запропонував Френк, чоловік з широкою усмішкою на обличчі. Коли ми дісталися шостого поверху, я вирішила познайомитись з його дружиною Лорі, яка доглядала за ним під час його лікування. Невдовзі подружжя стало для мене, як родина. Ми покладались на Бога і на підтримку один одного. Ми разом сміялись, ділились своїми почуттями, плакали і молились. Наш зв’язок з Богом і один з одним зберігав нас вкоріненими в любові.
Сяючі мандрівники
Під нічним небом весною 2020 року серфінгісти підкорювали біолюмінесцентні хвилі вздовж побережжя Сан-Дієго. Це світлове шоу створили мікроскопічні організми, які називаються фітопланктоном. Їхня назва походить від грецького слова, яке означає “блукаючий” або “мандруючий”. Вдень ці живі організми утворюють червоні припливи і поглинають сонячне світло, яке перетворюється на хімічну енергію, а вночі, будучи чимось потривожені, вони продукують електричне блакитне світло.
Привілей управління
Під час відпустки ми з чоловіком, ідучи вздовж узбережжя, побачили саморобний паркан, яким була огороджена велика піщана територія. Там ми зустріли молодого чоловіка, який пояснив, що він разом з командою волонтерів цілодобово працює, аби захистити відкладені яйця в кожному гнізді морської черепахи. Коли з яйця вилуплюється дитинча, присутність тварин чи людей може становити для нього загрозу і зменшити шанси на виживання. Цей чоловік сказав: “За оцінками науковців, дорослого віку досягає лише одна черепашка з п’яти тисяч дитинчат”. Однак ця песимістична статистика не знеохочує чоловіка. Його самовіддана допомога черепашкам викликала в мене бажання захищати морських тварин. Тепер мій брелок у формі морської черепахи нагадує мені про Богом дану відповідальність турбуватися про Його творіння.
М’язи віри
Під час відвідин зоопарку я зупинилася перепочити біля лінивця. Тварина висіла догори ногами і здавалася цілком задоволеною своєю повільністю. Я зітхнула. У мене були проблеми зі здоров’ям, які обмежували рух. А мені відчайдушно хотілося рухатися вперед, щось робити. Обурюючись своїми обмеженнями, я хотіла позбавитись цього відчуття слабкості. Спостерігаючи за лінивцем, я побачила, як він простягнув одну лапу і вхопився за найближчу гілку, а потім знову зупинився. Бути в спокої потребує сили. Якщо я хочу бути задоволеною повільним рухом або бути такою ж повільною, як лінивець, мені потрібна неймовірна сила. Щоб довіряти Богу в кожному періоді життя, коли все здається занадто повільним, мені потрібна надприродна сила.
Небесна Вечеря Господня
Двадцятого липня 1969 року місячний модуль “Орел” космічного корабля “Аполлон-11” здійснив посадку на поверхню Моря Спокою. Космічні мандрівники вирішили перепочити після польоту, перед тим як вийти на поверхню Місяця. Астронавт Базз Олдрін отримав дозвіл узяти з собою хліб та вино, щоб звершити Вечерю Господню. Він прочитав уривок зі Святого Письма і потім скуштував першу їжу, яку коли-небудь споживали на Місяці. Згодом він написав: “Я налив вино в чашу, яку мені дали в церкві. Через слабку гравітацію вино повільно і граціозно піднялося вверх по одному боці чаші”. Цими діями Олдрін засвідчив свою віру в хресну жертву Ісуса Христа і впевненість у Його другому приході.
Боже забезпечення
Трирічний Бадді і його мати щотижня ходили до церкви допомагати розвантажувати з церковного автомобіля продукти, призначені для служіння допомоги. Коли Бадді почув, що цей автомобіль зламався, то сказав: “О, ні! Як же тепер вони будуть служити?” Мати пояснила, що церква збиратиме кошти для купівлі нового автомобіля. Бадді усміхнувся. “У мене є гроші”, – промовив він і вийшов з кімнати. Невдовзі хлопець повернувся з пластиковою банкою повною монет. Там виявилось трохи більше 38 доларів. Хоча в нього було небагато грошей, Бог об’єднав його жертовне приношення з пожертвами інших людей, аби церква могла придбати новий рефрижератор і продовжувати служіння громаді.
Помічайте райдуги надії
Через новий напад хронічного болю перші декілька днів жовтневої відпустки я мусила провести в номері. Мій настрій став похмурим, як і небо. Коли я нарешті вийшла з чоловіком насолодитися оглядом визначних пам’яток з найближчого маяка, більша частина краєвиду була схована за скупченням сірих хмар. Однак я все одно зробила декілька фотографій затемнених гір і похмурого горизонту.